Цитата |
---|
Я очень рад. А я здесь, где "гаряче" |
Першими, кого зустріли на нашій-не своїй землі були якісь чоловіки метрів два зросту в шкіряних куртках. Було це в Джанкої. Вони зайшли в потяг перевіряти сумки. Але були ввічливі, як на їхній вигляд. За ними на вокзалі по перемитру стояли зелені чоловічки. У Сімферополі перевіряли вже козаки, взагалі козаки там всі здебільшого на підпитку і погано пахнуть.
У Сімферополі люди виріли, що завдяки референедуму уникнуть війни, а українські військові після нього перейдуть на сторону Росії, а ті, котрі не перейдуть - мирно поїдуть на материкову Україну. В Сімферополі таксист говорив навіть українською. А потім видав:
вони вивезуть наш чорнозем в Германию, який чорнозем, подумала я,
кримський чи шо? Але було і гірше.
Люди розповідали цілком серйозно, що
Дмитро Ярош з Доку Умаровим вкрали у Львові у військовій частині боєголовки і мали зривати в кримських горах. Якби не зелені чоловічки, Україна б почала проти кримчан війну. Рівень ненависті і агресіїї в повітрі зашкалював (головне не говорити, що ти з Кієва, головне не про Кієв, повторювали ми собі). Російські солдати на фоні місцевих жителів хоч і з автоматами, але виглядали найбільш френдлі, один навіть хотів мені щось з одягу позичити, бо мерзла. Бандерівця зустріли майже зразу, ішов на зустріч і сказав СКОБ!. виявився членом 15-ї сотні, був не в одному бою з беркутом. До Сімферополя потрапив з Керчі, там купував мотоцикл, тролив російських військових, а в Джанкої патролював з місцевою самообороною, і теж їх висміював, ті не розуміли, ми з нього вмирали. Якби лише вони всі знали, з ким ми. Збиралися всі в кримсько-татарському ресторані. З журналістів брехали майже всі - хтось прикидувався просто студентами з Харкова, АльДжазіра - сербським телебаченням, говорили лише про війну,
кримські татари сумували і говорили мало.
Етнічна росіянка з Севастополя, розказала, що в школі, де вчаться її діти - лише 5-ро (і її теж) за Україну,
їх інші діти називають фашистами. Її чоловік (на половину росіянин )сказав, що
став патріотом після того, як побачив на своїй вулиці бтри іншої країни. Я довго думала, як їх розрадити, але нічого не придумала, вони ж думали, куди їм переїжджати. Журналіст canal+визволений з тюрми з перебинтованою рукою все бідкався за місцевого перекладача, який залишався в Криму. Сам перекладч збирався в Київ. В ресторані були навіть курди.
Курди розповідали анекдот про собаку, якій тут хоч гавкати можна. Ми весь час ходили в той ресторна не через їжу навіть, а бо можна було говорити, що думаєш.
В Меджлісі були вже десь в 7-ій, Рефат Чубаров був дуже втомлений, але постійно відповідав на дзвінки, пару годин тому вони дізнались про закатованого їхнього. Я запитала, чи вони готові до війни, він сказав, що
якщо хтось вважає, що кримські татари зможуть врятувати світ - то це є щонайменше несправделиво по відношенню до кримських татар. В цей момент я подумала, наскільки архаїчною є думка про братські слов"янські православні народи у 21-му столітті, а ще, що
нашими братами в цей момент є мусульмани за віросповіданням - кримські татари, при чому братами старшими. І їх страшенно захотілось спасти - усіх.
П"яні гуляння на площі Леніна ще перед 8-ю,
братішка, памахай флагам, я уже нє магу, рука баліт, давай памашу за тєбя, Осман Пашаєв надував коричневі кульки, потім йшов вітати своїх співгромадян з перемогою референдуму над здоровим глуздом. Співгромадяни були настільки в неадекваті, що ці вітання радо приймали.
В понеділок в Севастопольському потязі сусід дзвонив другові:
ну чьо как там проголосовали в Запрудном? только 40-к процентов? а почему не 100? Не все Запрудне наїбнулось, подумали ми. Під"їжджаючи до станції провідник сказав: готовьте паспорта,
граница - Джанкой.:be: